Зимно - село в Микуличской волости Владимир-Волынского уезда Волынской губернии.

Проф. Олександер Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся
ЗИМНО, ЗИМНЕ, ЗЕМНО, ЗІМНО, в документах монастиря часом Зомно, село над р. Лугом, на лівій стороні річки, береги якої то низькі, багнисті, то підходять до самої річки досить високими горбками. Від півдня р. Луг приймає невеличкий потік в ур. Новоставо. Земля родюча — чорнозем і лес (глина), а над річкою розлеглі сіножаті. Село належало до Володимирського повіту, потім до Микулицької вол. Відлеглість від Володимира 5 км. Через село від південного сходу проходить старий тракт до Володимира, т. зв. „Суха Дорога". Згідно з переписом в кінці 19 ст. було там 102 доми і 653 жителів, а в половині того ж сторіччя 71 домів і 393 жителів. (Історично-географічний словник), 2 церкві — Успінська з 1495 р. і Троїцька, побудовані невідомо коли і ким, не маємо також до цього часу підстав утожсамлювати її з монастирською церквою стародавнього Свято горського монастиря, який згадується у Київському Патерику ще у часі виправи Ярослава Мудрого на Червенські городи у 1018 р., і коли до Святогорського монастиря втік і тут перебував згаданий лицар кн. Ярослава, Мойсей Угрин. Пізнішою згадкою про зименський монастир є історична звістка з 1074 р. подана у зв'язку зі смертю ігумена Києво-Печерського монастиря Варлаама. У 1262 р. кн. Войшелк постригається ченцем до Святогорського монастиря коло Володимира. Кілька метрів на захід від Троїцької церкви заховалася мурована будівля, яку легенда зв'язує з початком монастиря. На цілій площі коло церкви цвинтарище, а у урвистому лєсовому березі видніють викопані у твердій глині печери, які тільки частин но досліджені. Перед 1915 р. печерами цими можна було дійти до маленької, круглої форми, церковці, яка знаходилася на південь від Троїцької церкви. Гора, на якій знаходяться дві церкві (і третя Печерська) оточена висо кою мурованою стіною, на чотирьох рогах якої здійма лися квадратні вежі. А крім того п'ята в'їздова. Замок цей у 1495 р. збудовано було кн. Олександром Чарторийським. В викопаних при Троїцькій церкві печерах, від не пам'ятних часів ховали монахів, в Успінській горішній церкві місцевих феодалів. Так поховано там князів Чар торийських, Козиків, і ін. з околишніх міст і сіл. В селі 3., крім згаданих церков, було ще три церкві — Пафутієвська на городищі, Ефремівська на південь від замкових мурів і Миколаївська (оточена також мурами) оборонна церква, на місці якої зберігся великий камінний хрест (Г. Н. Логвин. Архітектурний комплекс Зимна,, архітектурні пам'ятки, Київ, 1950 р.). В селі від 14-15 ст. були, цегельня і фабрика кафлів, водяний млин на р. Луг і другий на р. Потік, вчительська семінарія для дівчат кандидаток на вчительські посади у церковно-приход ських школах, притулок, стара коршма. Манастир колись забезпечено великими земельними маєтками, з яких в 19 ст. залишилося 83 дес. землі. Саме село ділиться на кутки: Село коло млина і Монастир, в полях: Липина, Королева гора, Печиська, Жидівка, Княжа гора, Могила, Перевіз, Озимия, Городище, Красна гора, Невоставо, Королева яма. (О. Цинкаловський, Матеріяли до археолог. Володимирського пов. Записки Н.Т.Ш., 1939, ч. 154). Село Зимно, як про це свідчать численні археологічні об'єкти і знахідки з його околиць, було досить густо за селене від найдавніших часів. Бачимо там високі городища, розлеглі селища, починаючи від неоліту і кінчаючи середньовіччям, кургани-могили, котрих ще у 19 ст. на терені села було біля 500 (В. Антонович, Одинадцятий Археологічний З'їзд 1901 р.). Ця багата місцевість в археологічні пам'ятки, що належать до різних епох, починаючи від неолітичних культур стрічнової, лійкуватої і шнурової кераміки через бронзову епоху, початки залізної доби, аж до пам'ятників латенського і римського періоду, який, в свому поступовому розвитку, переходить тут наглядно у наше раннє середньовіччя (5-7 ст.). З цих численних пам'ятників нашої минувшини подамо тільки найважливіші і найбільші. Передовсім городище, при розкопках якого виявлено різноманітність і поступовий хронологічний розвиток на цьому терені культур від раннього неоліту аж до кін ця сьомого століття н. ери. Розкопані кургани і гроби від неоліту до пізнього середньовіччя, а серед них най старше поховання з періоду культури лійчастих посудин. З камінної зброї і знарядь знайдено багато сокирок, кремінних списів, стріл, різних різців, ножів, багато цілих посудин, виробів з кості, прикрас і пряслиць. Крім того, з римської доби і середньовіччя багато зброї, кераміки, прикрас і грошей. (В. Ауліх. Матеріяли до верхнього горизонту городища біля села Зимне. Волинські обл. мате ріяли і дослідження ... Вип. З, 1961 р. і О. Цинкаловський, Матеріяли до археолог. Володимирського пов., Наук. Зап. Н.Т.Ш., 1939 р.). Історія села 3. хоча не опрацьована окремою монографією, за останні повоєнні роки дочекалася праць гід них найбільшої уваги. Найстаршими історичними згадка ми про с 3. є Київський Патерик. Далі вони вриваються, але беручи під увагу великий розвиток м. Володимира за князювання Романовичів, можемо вважати, що оселя ця була одним з найближчих пригородів цього міста і ділила з ним його історичну долю частого занепаду і відбудови. В 1460 р. вел. кн. Лев Свидригайло надав село Зимне з його околицями кн. Немирі, тому ж Немирі надав Свидригайло і сусідні з Зимном села: Будків, Марків, Став, Будятичі, і Тишковичі. Вмираючи, Немира записав с 3. своїй матері Анні, а Зимно та інші місцевості Зимненському манастиреві. По смерті Анни 3. з належностями перейшло у володіння кн. Феодора Чарторийського, а цю спадщину сини його Іван і Олександер поділили в 1547 р. між собою, при чому Іван отримав: Клевань, Жуків, і Білгород (тепер с Білів) й інші оселі. Отримавши с 3., кн. Олександер дбайливо віднісся до цієї старої оселі - збудував там у 1495 р. замок і церкву, особливо дбав цей князь про забезпечення волинської землі від татарів. Так постали, збудовані ним, такі замки на Волині як: Зимно, Литовеж, Клевань, Куків, Локачі та інші. По смерті кн. Олександра, 3. поділено між двома ро дами кн. Чарторийських „на Клевані" і „на Литовежі". Князь Олексадер відзначався організаторським хистом і енергією. Йому приписують вбивство великого литовського князя Жигмонта, щоб змінити тяжке положення волинянів організував він великі феодальні військові за гони і міську оборонну організацію. У Зименському ма настирі до 1939 р. переховувався на дзвіниці великий дзвін, відлитий цим князем з таким написом: „Цього дзвона дав відлити до церкви Божої Успінської кн. Олександр Чарто рийський року Божого 1567". (Тепер в манастирі у м. Корці на Рівенщині). В 1605 р. кн. Клеванські відкупили с Зимно. В 1682 р. тутейший манастир враз зі селом було передано уніятам василіянам. В 1724 р. кн. Казимир Чарторийський продав 3. Михалу Чацькому, волинському каштелянові і старості володимирському. По забороні унії і скасуванні в Зимні василіянського манастиря відкрито там у 1893 р. жіночий манастир. За переписом 1911 р. в с. Зимні, Мікулицької волості було 875 жителів, 2-клясова школа і великий водяний млин — 360,000 річ. перемолу. Під час Першої світової війни Зимненський манастир було зруйновано, а в Успінській церкві австрійські вояки зробили стайню. Тоді власне загинула багата бібліотека, яка складалася переважно з рукописних книжок, документів, стародруків і цінних пам'ятників місцевих княжих родів.

Архівні документи з історії села:

Державний архів Житомирської області (ДАЖО)

Фонд 1 Опис 67 Справа 137
О разверстании земель Зимненского женского монастыря с землями кр. д. Горичева Владимирволынского уезда. 1914 г.

Фонд 1 Опис 74 Справа 407 (З-О)
Сповідальні відомості Володимир–Волинський повіт 1912 р.
с. Зимне (церква Успіння Пресвятої Богородиці) арк. 156-177

Фонд 1 Опис 74 Справа 409 (Д-К)
Сповідальні відомості Володимир–Волинський повіт 1913 рік (Д-К)
с. Зимне (церква Успіння Пресвятої Богородиці) арк. 373-393