Ратно - местечко в Горникской волости Ковельского уезда Волынской губернии.

Проф. Олександер Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся
РАТНО, містечко, Ковельський повіт, Гірницька вол., 52 км. від м. Ковля, при р. Прип’яті і її притоках, над шосою Ковель-Берестя (Брест). Містечко положене в околиці заболоченій і нездоровій, в забагненій і часами недоступній долині Прип’яті. В кінці 19 ст. в містечку Ратні було 371 домів і 5,085 жителів, дві церкви, костел, синагога і жидівський дім молитви. Початки Ратна, як оселі, губляться в далекій минувшині середньовіччя, коли там був укріплений город над такою важливою торговою артерією, як р. Прип’ять. Потверджує велике стратегічне значення Ратно експансія польського короля Казимира (1340-1370 pp.), який провадив агресивну політику до Волинсько-Галицької держави і по смерті короля Юрія II, глибоко врізався т. зв. „Ратенським клином” вздовж р. Прип’яті на схід аж до города Ветли. Таким чином вузькою смугою малодоступних теренів відділив він воюючу тоді з Польщею Литву від Волині, як рівнож здобув собі доступ до водяного шляху на схід аж до Дніпра. В 1433 р. за часів кн. Льва Свидригайла Ратно належало до кн. Сангушків (Архів Сангушків, том І, стор. 32). В 1441 і 1443 pp. місто і укріплене городище все належить до тих же Сангушків. В 16 ст. засновано там Ратенське староство. В 1564 р. Ратно було центром Ратенського староства, в 1635 р. згадується там „Причистенська церква”, крім другої т. зв. „Замкової”. В тому ж році бургомістром Ратно був Грицько Турмин, а в містечку були тоді такі назви вулиць: — Занітецька, Засторонецька, а священиком був Михайло Кульчицький (Акти Вил. Арх. Ком. том 23, стор. 29, вступ Пл віденського; Архів Ю.З.Р. ч. І, том 6, стор. 657). Від кн. Сангушків по 1537 р. Ратно перейшло до господаря — короля (Архів Сангушків, том 4, стор. 109). Друга церква в Р. Рождества побудована в 1614 р. Під час „ліквідації унії”, місцеві міщани і селяни виказали сильний опір, міцно тримаючись греко-католицького обряду. Серед місцевого населення заховався переказ, що колись перед побудованням замку була там невелика оселя рибалок і перевізників над р. Прип’яттю. Сама назва Ратна промовляє за тим, що був вартовий пункт на заході Прип’яті, обсаджений колись ратними людьми (військом). В половині 16 ст. Ратно вже було містечком і платили з нього 3 гривни державного податку, від 71 ремісників платили по 4 гроші, від 17 перекупів солі по 6 грошів і від 3 попів по 2 флорини, від млина 12 грош., від жидів по 60 флоринів. В 16 ст., а можливо і раніше, в Р. була окрема православна парохія і при ній згадується „воскресенський” піп. До містечка належали села Гірники і Комарово, а до т. зв. Ратенського староства належало понад 20 сіл з їх доходами з корчм, мостів і млинів. За переписом 1911 р. в Ратні було 5,085 жителів, міщанська управа, пошта, земська поштова станція, суд, земська лічниця, акушерка, аптека, аптечний склад, 24 крамниці, 2 ресторани, 8 ярмарків річно. В тому ж часі до великої земельної власности в Р. належало до поміщика Софії Войташ — 1,412 десятин. Над р. Прип’яттю на високій, підсипаній горбовині, оточеній з усіх сторін непрохідними болотами заховалося старе ратенське городище, яке до цього часу не було досліджене. (Любомирський. Ратно. Бібліотека Варшавська. 1855 p., том II, стор. 209, 232; А. Бужанський. Прип’ять і її допливи. Праці Інституту Дослідів Волині. Канада, Вінніпег 1966 p., Н. Теодорович. Описаниє Церквей і приходов Волинської Єпархії. Ковельский уєзд Ратно). В 1933 р. Ковельське староство, не дивлячись на спротив міщан Ратна, забрало цінні пергаміни, що переховувались в церкві і міщанській управі. Документи ці підтверджували права місцевих міщан на грунти і привилеї надані їм в 15 і 16 столітті. (Мова о пергамінових документах старо-руських).

Архівні документи з історії села:

Державний архів Волинської області (ДАВолО)

Фонд 385 Ратнівське надлісництво, містечко Ратно Ковельського повіту Волинського воєводства

Фонд 491 Ратнівське поштово-телеграфне відділення, містечко Ратно Ковельського повіту Волинської губернії