Понинка - деревня в Полонской волости Новоград-Волынского уезда Волынской губернии, расположена к северо-востоку от м. Полонное. К югу от деревни хуторы Понинки и Харбарня, к юго-востоку - хутор Дужикова, к востоку - хуторы Шуляка и Бахуры, к северо-западу - хутор Гончары, к северу - хутор Панинскія. В состав Понинок вошли села Майдан Волянский, Скидовисько, Стара Гута.

Архівні документи з історії села:

Державний архів Хмельницької області (ДАХмО)

Церква [назва не встановлена], с. Понінка Новоград-Волинського пов.
Метричні книги
Народження: 1915–1921: ф. р-6380, оп. 1, спр. 65
Шлюб: 1915–1921: ф. р-6380, оп. 1, спр. 65
Смерть: 1915–1921: ф. р-6380, оп. 1, спр. 65

Фонд 746 Понінківське поштово-телеграфне відділення Київського поштово-телеграфного округу, с. Понінка Новоград-Волинського повіту Волинської губернії

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 1175
Фільтраційна справа. Солошинская Анна Ивановна. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 2800
Фільтраційна справа. Бычковская Мария Степановна. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 2846
Фільтраційна справа. Литвиненко Юлия Семеновна. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 3093
Фільтраційна справа. Романюк Ганна Мартинівна. Полонський р-н с. Понинка. 1945-1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 3094
Фільтраційна справа. Яблонська Євгенія Василівна. Полонський р-н с. Понинка. 1945-1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5823
Фільтраційна справа. Сардак Анна Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5830
Фільтраційна справа. Власюк Агафия Григорьевна. Полонський р-н с. Мартынюки (Понинка). 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5831
Фільтраційна справа. Щевинская Евгения Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5847
Фільтраційна справа. Мороз Бронислава Михайловна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5848
Фільтраційна справа. Крутий Владимир Константинович. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5849
Фільтраційна справа. Луковская Бронислава Францевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5868
Фільтраційна справа. Высоцкий Бронислав Иванович. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5870
Фільтраційна справа. Картовский Павел Васильевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5888
Фільтраційна справа. Багинский Вацлав Витальевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5890
Фільтраційна справа. Загороднюк Ольга Петровна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5904
Фільтраційна справа. Савицкая Мария Михайловна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5906
Фільтраційна справа. Славецкая София Каэтановна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5914
Фільтраційна справа. Косовский Степан Антонович. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5915
Фільтраційна справа. Беркут Иван Петрович. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 5941
Фільтраційна справа. Кондратская Ирина Алексеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7396
Фільтраційна справа. Витюк Анастасия Емельяновна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7414
Фільтраційна справа. Солошинский Владимир Иванович. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7424
Фільтраційна справа. Клак Анна Матвевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7430
Фільтраційна справа. Клак Иван Ефимович. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7431
Фільтраційна справа. Бахуринская Нина Евгеньевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7432
Фільтраційна справа. Немонюк Екатерина Алексеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7433
Фільтраційна справа. Бахуринская Анастасия Григорьевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7443
Фільтраційна справа. Билык Нина Алексеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7448
Фільтраційна справа. Литвиненко Мария Семеновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7449
Фільтраційна справа. Милевская Ядвига Францевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7453
Фільтраційна справа. Курята Григорий Матвеевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7464
Фільтраційна справа. Тимощук Владислава Францевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7465
Фільтраційна справа. Лисюк Лидия Сидоровна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7471
Фільтраційна справа. Милевский Иван Францевич. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7477
Фільтраційна справа. Литвиненко Борис Федорович. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7478
Фільтраційна справа. Богинская Каролина Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7482
Фільтраційна справа. Бобровская Станислава Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7483
Фільтраційна справа. Государская Раиса Францевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7487
Фільтраційна справа. Чаюк Таисия Марковна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7488
Фільтраційна справа. Смульская Станислава Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7490
Фільтраційна справа. Калинюк Анна Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7491
Фільтраційна справа. Пашковская Мария Антоновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7492
Фільтраційна справа. Ванькевич Полина Ильивна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7493
Фільтраційна справа. Багинская Мария Марьяновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7494
Фільтраційна справа. Козаковская Нина Витальевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7496
Фільтраційна справа. Данилова Анна Парфеновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7497
Фільтраційна справа. Недорубко Раиса Зотовна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7498
Фільтраційна справа. Пивнюк Зинаида Александровна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7501
Фільтраційна справа. Стасюк Пелагея Иосифовна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7511
Фільтраційна справа. Беркут Федор Иванович. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7512
Фільтраційна справа. Шевчук Феодосий Михайлович. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7513
Фільтраційна справа. Шеремета Антонина Леонтьевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 1 Справа 7549
Фільтраційна справа. Кондюк Мария Андреевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 1565
Фільтраційна справа. Бачинская Владислава Казимировна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 1569
Фільтраційна справа. Куровский Борис Викентьевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 1571
Фільтраційна справа. Яремчук Любовь Анисимовна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 1576
Фільтраційна справа. Линник Мария Артемовна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4735
Фільтраційна справа. Свинцицкий Владимир Сергеевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4769
Фільтраційна справа. Томашевский Валентин Антонович. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4771
Фільтраційна справа. Каменская Каролина Францевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4774
Фільтраційна справа. Гливинская Евгения Тимофеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4789
Фільтраційна справа. Крутий Анастасия Федоровна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 4806
Фільтраційна справа. Ярощук Элина Павловна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5238
Фільтраційна справа. Лисюк Марина Семеновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5240
Фільтраційна справа. Гливинская Ядвига Тимофеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5241
Фільтраційна справа. Свинцицкая София Антоновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5243
Фільтраційна справа. Павловская Анна Владимировна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5244
Фільтраційна справа. Линник Елена Артемовна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5245
Фільтраційна справа. Шрамко Прасковья Леоноровна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5246
Фільтраційна справа. Рыбачук-Сапега Анастасия Николаевна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5259
Фільтраційна справа. Пантелеева Харитина Александровна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5260
Фільтраційна справа. Савицкая Францишка Мартыновна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5261
Фільтраційна справа. Супрон Теофилия Матвеевна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5262
Фільтраційна справа. Мартынюк Евдокия Марковна. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5268
Фільтраційна справа. Кобялко Александр Николаевич. Полонський р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 2 Справа 5277
Фільтраційна справа. Солошинска Галина Ивановна. Полонський р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 1552
Фільтраційна справа. Островский Григорий Яковлевич. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 1585
Фільтраційна справа. Лашевич Тося Александровна. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 1589
Фільтраційна справа. Казик Валентин Васильевич. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 1596
Фільтраційна справа. Ковальская Станислава Адольфовна. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 1597
Фільтраційна справа. Каплун Ольга Тимофеевна. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 2267
Фільтраційна справа. Савицкий Павел Васильевич. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 2268
Фільтраційна справа. Клак Анастасия Николаевна. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 2323
Фільтраційна справа. Каплун Константин Павлович. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 2324
Фільтраційна справа. Бурковская Станислава Эдуардовна. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 2857
Фільтраційна справа. Ванкевич Лазарь Рафаилович. Полонский р-н с. Понинка. 1946 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 4290
Фільтраційна справа. Витюк Николай Омельянович. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 4329
Фільтраційна справа. Гульчевский Франц Леонтьевич. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 3 Справа 4331
Фільтраційна справа. Мрачковский Роман Иванович. Полонский р-н с. Понинка. 1945 р.

Фонд Р-6193 Опис 5 Справа 28
Фільтраційна справа. Немолюк Ольга Марковна. Полонский р-н с. Понинка. р.

Державний архів Житомирської області (ДАЖО)

Фонд 115 Опис 1 Справа 1577
Про викуп земель селянами с. Понінка та Старої Гути [Полонской волости Новоград-Волынского уезда] в поміщика Грендея. 1866-1900 рр. 189 арк.

"Реабілітовані історією. Хмельницька область. Книга четверта"
Спогади та нариси про репресованих

Кузьміна Сіцілія Олександрівна (дівоче - Шевчук-Жумірська), 1930 року народження, жителька смт Понінка Полонського району Хмельницької області (магнітофонний запис)
У 1947 році люди були жадні на хліба, а як їздили у Західну по хліб, то із поїздів скидала міліція...
У Полонне в 1947 році після тюрми приїхав ксьондз Хомицький. Він приїхав якраз на Чесного Хреста. А в 1948 році дістали з підвалу костьолу залишки людей,
кості, ще збереглися і одяг, і взуття. Набрали кісток людських сім величезних трун, спровадили на польський цвинтар у Полонному з процесією. І поставили труни з
кістками у склепі. Я ходила зі своєю бабусею в цій процесії. То я бачила сім трун. Труни везли підводами. З кістками ще були залишки одягу, клапті одягу, що не
перетлів.
   Мені було 7 років, як мій дідусь робив у паперовому цеху на фабриці рольником. Дідусеві було за 60. Він був на нічній зміні, прийшов з роботи раненько... А мене мама збудила і збиралась вести у садочок, двері відкриті. Бачу: два міліціонери зайшли, дідусь ще не встиг роздягнутися, не дали йому взяти ні кусочка хліба, отак як прийшов у робочому одязі, так вони його забрали. То мама їздила в Полонне, передачу йому передавала-передала. То дідусь просив маму принести йому туди білизну і шкарпетки. Через пару днів це все мама понесла дідусеві в Полонне, але мамі сказали, що дідуся вже нема, що він помер. Звати дідуся було Дембицький Роман, загинув він у 37 році. Дідусь був дуже віруючим. Він залишився сиротою разом із своєю старшою сестрою, бо батьки їхні повмирали від тифу. Сестру тітка виховувала, а дідусь виховувався у ксьондза. А потім дідусь збирав свої гроші на мур, щоб обгородити польський цвинтар. То як його забрали, то він забувся навіть гроші лишити дома. То дідусь пропав, і гроші забрали. Коли ксьондза забрали, закрили костел, то мій дідусь на польському цвинтарі в каплиці хрестив дітей.
   У Понінці була польська школа, ще моя мама закінчила три класи польської школи. Була і не одна синагога в Понінці. Церкву в Майдані зруйнували, осталася лиш кам’яна загорожа, яка стояла ще донедавна.
   А на Геманцях (вулиця зветься так, як переказують старі люди, що їхали колись пани по тій вулиці і загубили гаманця, звідси і пішло, що вулиця - Геманці) у нас був Марко Стрілецький, то він знімав хреста з Майданської церкви.
   Там, де сільрада, був двоповерховий будинок, а наша сім’я жила у підвалі того будинку. Дідусь у Понінці поштарем був, то йому для квартири дали підвал - там вікно, і у вікно - прямо земля. Як дідуся репресували, то нас з того підвалу вигнали. І дядька репресували в 1937 році, чоловіка маминої сестри, залишилося четверо дітей, і одне з них - грудничок. Вигнали з підвалу нас, то ми пішли жити до тої сестри, що репресували її чоловіка, на Геманці. Через місяць висилають бабусю Вікторію (дівоче - Талько) з Понінки - їй теж було за 60. Висилають її у Козятин, де вона робила на хмелеві. А тата мого, Жумірського Владислава, репресували ще до голодомору, тата забрали, мама вагітна, і я маленька. Тато був польським офіцером, а коли тут залишився, то став Шевченком Олександром.
   Захворіла тьотя після репресації її чоловіка, завелася бешиха, завезли її в лікарню, то вже моя мама доглядає і сестру свою, і її дітей - тьотя з бешихи осліпла. Репресований дядько звався Ковальський Петро.
   Бабця, Дембіцька Вікторія, захворіла на тиф у Козятині на хмелеві. Перехворіла, видужала, і вже її прислали сюди, в Понінку, додому. Ще до війни у тьоті Ковальської до „повного щастя“ приключився ще й туберкульоз легенів, і вона в 40 років померла. І бабці залишається її четверо дітей - і ні копійки грошей, і як хоч, так і живи. Старший син тьоті з 1927 року народження, в 16 років перед війною вже робив на фабриці на вазі, але беруть його окопи рити - простуджується і до року помирає. А вже в 1945 році середущого сина Ковальських забирають в армію, і служив сім років в армії, зверх сроку служив добровільно. То є розум? Його сім’я постраждала так, і він ще сім років служить в армії.
   Померла бабця. Залишилася моя двоюрідна сестра Неля Ковальська і її найменший брат. Брат пішов в ремісниче училище, а вона пішла до роботи. Молода і квола від недоїдання захворіла на туберкульоз легенів у 17 років. Лікували її піддуванням, вдуванням, але в 25 років дівчиною вона померла через туберкульоз легенів.
А найменший у Звенигородці на Київщині одружився, виїхав з дружиною в Джезказган, де вивчився на інженера-електрика. І через 5 років захворів на туберкульоз легенів і помер. Отак вся сім’я Ковальських розпалася, пропала.
   У моєї бабусі Вікторії з голоду померло 9 дітей, у тому числі двоє близнят. Вона з дідом Романом жила в підвалі двоповерхової пошти в Понінці. Там же сиро, холодно було, а тут ще й голод. Дід Роман був простий трудівник і муляром робив.
   Від того часу, як я себе пам’ятаю, то я з мамою весь час голодувала і бідувала. Ми - робітнича сім’я, землі в нас не було.
У 1947 році голод... О боже! Хай ліпше ніхто той голод не пам’ятає. Не вистачало хліба, давали по 400 грамів хліба на душу робітника на добу, і ще я мала - 400 грамів хліба і все. Десь дістане мама фарби, то виміняємо трохи картоплі, пару стаканів крупи. Отак і мучилися. З’їмо - і хоч руки гризи. Ходили ягоди в ліс збирати з мамою. На другий день мама на роботу, а я на базар продавати ті ягоди. Може, за виторгувані гроші куплю кусочок хліба чи кусочок сала. Ходила рвати щавель на сінокіс і на базарі продавала щавель. Біля річки був острівець, на якому
колгосп огірки, капусту садив, буряки. То я піду і гички з буряків нарву, і заким мама повернеться з роботи, то я такого борщу наварю. А в мами аж ноги пухли від тої гички. Ото так ми їли. На базарі часом купляли кукурудзяну муку і таку баланду з тієї муки на воді колотили без нічого. Не було навіть чим засмажити ту баланду. Банячок тієї баланди з’їли і знов хочемо. Лушпаї з картоплі не викидали, а підсушували на пательні і так жували.
   У Шепетівку їздила, продавала листочки паперу, фарбу - допомагала нам обом з матір’ю не померти з голоду.
   У 1947 році люди пухли і вмирали з голоду. І ми завше недоїдали. Тут на фабриці була їдальня біля оранжереї, то ми, чимало таких, як я, підлітків, з горшками, з каструлями рано-вранці ходили під ту фабричну їдальню. А вона о 8 годині відкривалася, давали людям їсти. То на талон нам зачерпнули тієї страви (її можу й сама з’їсти, але то на двох). Принесу додому, а в тій страві де-не-де галушка, де-не-де картопля плаває, і чекає та страва маму з роботи після 10-ї вечора... То ми вже обоє сідаємо і вечеряємо. Так жилось до війни, так жилось після війни. І вижили. Печений буряк - то було свято у нас. А чуть-чуть заможніші люди помирали з голоду в 1947 р., у них не було такого постійного тренування недоїданням, як у нас. [...]
   Голод 33-го не пам’ятаю, а 1947 р. - дуже пам’ятаю. Чому голод? А агітатори розпускали слухи такі, що це завше так після війни, що земля не родить... Як хотіли, так і говорили. Ми, діти, заберемося в колгоспне, нарвемо зеленого жита, натеребимо і наїмося, то живіт потім болить, що ну-ну...
У мене і нема родини - вимерли і репресовані. І тільки син і дочка, і в Житомирі брат залишився.
А віра в Бога таки збереглася...

Савицький Іван Марцелович, 1918 року народження, житель смт Понінка Полонського району Хмельницької області (запис розповіді)
Страх у людей був великий, що заслонив їх вже самих від себе. Було пройде міліціонер біля мене - тремчу, як осика, і руки тремтять, і в грудях тремтить, робився як паралізований, і до сьогоднішнього дня в мені той страх. А тоді як побачу міліціонера, то минаю його, як тільки можу, щоб не бачили його мої очі.
Мої батьки жили біля Глибочка на коліні дороги, що веде з Понінки в Загубу. В нас було дев’ятеро дітей в сім’ї, батько, мати. Землі мали зовсім небагато, і та розкидана по маленьких клаптиках, так що не знаю, скільки було всієї землі, але знаю, що небагато. До колгоспів люди, які тяжко працювали, то не бідували, мали достаток. Але треба було дуже працювати, а були ледачкуваті, то тим вічно не хватало хліба.
   У 1933 році страшна голодовка була. Я підлітком там до Загуби гасав, то там на вулицях в Загубі валялися мерці; чи не встигали ховати, чи що. Корова в кого була, то спасала сім’ю, хоч частину сім’ї. Голод не вродився сам по собі, його зробили ті, що ходили від сільради і забирали останнє. Ну, а потім репресія настала, хоч вона була ще й перед голодовкою... Моїх дядьків позабирали, і по них...
   До роботи я поступив на паперову фабрику в транспортний цех у 1938 році. Геть вичистили репресією слюсарів і токарів, то нову зміну слюсарів і токарів готовили в ремісничому училищі, і добре готовили, випускали фахівців 4-го розряду зразу після училища. Транспортний цех був на території фабрики, звідси від робкоопу, там колись лікарня була. То вже при моїй пам’яті втихомирились, не викошували людей на фабриці. Але дисципліна була воєнна. Запізнився на роботу на 21 хвилину, чи то по п’ять хвилин назбирають за рік, - то під суд, хоч який там суд... А за п’ять хвилин запізнення - наказ на догану і частину зарплати знімають.
   В Понінку часто наїжджало НКВС з Полонного. Особливо Шкраб, Пилипець... Як появиться Шкраб з Пилипцем в Понінці, то вже як вітер шу-шу, шу-шу: „Приїхав Шкраб, буде шкрябати людей на репресію". І дуже сильно вони „шкрябали" понінківчан.
Не ходили, а бігали суворо по пропусках, і кожен пропуск на свою зміну, якщо намагався пройти не в свою зміну, то могли забрати зразу, - чого не в свою зміну? Може, людина не могла попасти в свою зміну? Вредітєль! І вже розмова як з вредітєлєм. Охороняло фабрику ГПУ, що було у великому будинку, отут напроти теперішньої фабричної труби, столова - напроти через дорогу, де ця труба була, а поруч будинок з міліцією був.
   Тут, в Понінці на фабриці, дуже розкомандувався Присіч, він десь з Кашперівки був, з тих сіл... Через прохідну робітники на роботу і з роботи проходили по пропусках. І то пропуск тримаєш розгорнутим на грудях. А Присіч ревів: „Пред’явіте - прахадітє, пред’явіте - прахадітє...". То до цього часу пам’ятаю: „Пред’явіте - прахадітє...“. І до цього часу воно гримить, як погроза, у моїй пам’яті... А часом не встигаємо закінчити ремонт машини, не закінчили ремонтувати - вредітєль, остаєшся після зміни, а остався після зміни своєї закінчувати ремонт, вийти не можеш з фабрики, бо чого не встиг відремонтувати в зміну, а остався поза зміною на фабриці - значить хочеш диверсію зробити - врєдітєль! І як хочеш, так і будь. То чекаєш вже кінця зміни другої, трусишся і якось ухитряєшся проскочити прохідну - і подалі від міліції. Присіч не одну душу в Понінці процідив через свої пальці на той світ.
   Не один Присіч... Тут таких героїв повно було... Грузман, Вербне, Баренбойм, Цвейбойм, Клейман, що мав хату біля поліклініки і тримав закусочну... Скільки людей було віддано тим „закусочником“! Були Квятковський Льонька, Багінський Льонька, Свенцінський, якому підстроїли так, що впав у яму з їдкими хімікатами і по 2-3-х днях помер. Хватало їх тут... Боялися люди слово сказати проти колгоспу, проти влади. [...]
   В армію мене взяли ще до війни. Полякам не дуже довіряли, то мене взяли в стройбат. До війни будував мости, у війну будував мости, і після війни - мости, так що на передовій не воював. Правда, не один раз попадав в оточення, але командир батальйону якось виводив завжди нас з оточення. Людина була. Дуже пильнував нас всіх від смерті, а самого скосила черга кулеметна з німецького літака.
   В першу зиму війни було дуже тяжко, геть всю армію на зиму не перевдягнули, а залишили зимувати в літній формі - черевики з обмотками, шинеля і пілотку насунеш на вуха і скачеш, щоб не замерзнути. Під кінець мене взяли у Військо Польське, і всі були там поляки совєцькі, то було не Військо Польське, а Совєцька Польська армія.
Повернувся з війни, з армії додому в 1945 році. Десь з 1947 року почав ходити в костел, бо Віру в Бога таки не знищили. Біля ксьондза завжди був на службі божій, допомагав йому... А в 48-му році мене агітували в донощики, три рази агітували.
   Перший раз енкеведист приїхав до мене в Понінку на фабрику. Повиганяв всіх з конторки в пожежній і там зі мною довго говорив, і зразу так хитро, доброзичливо, прихильно - де ви служили у війну? Як ви служили? Ах ви добре захищали Родіну і зараз потрібно її захищати від ворогів народу. Ви подумайте над цим.
Другий раз викликав мене в селищну Раду Понінки і знов про мою службу, про защіту Родіни. Ще каже, що десь в Білорусії є такий чоловік, як я, і таке прізвище, ім’я, по батькові... Ну, брехати вони добре вміли... І все, що треба послужити Родіні.
   Третій раз вже викликають мене в НКВС в Полонне, в будинок напроти костелу. Тут вже прямо мені сказав, що треба послужити Родіні. А я йому кажу - я на війні захищав Родіну і служив, донощиком не буду, то енкеведист стукнув пістолетом по столу - я тебе розстріляю! І коли це мені не допомогло. Що під пістолетом не став донощиком, не підписав, що стану сексотом їхнім, - тоді він дає мені папір підписати, що про все, що він мені говорив, мовчатиму до смерті. І я мовчав, і ото років кілька я признався своїй жінці, як з мене хотіли донощика зробити. їм, видно, потрібна була така людина в близькому оточенні ксьондза. І обіцяв мені зустрічатися зі мною так, що ніхто не буде знати. Але зважаючи, що в мені був такий величезний страх, що я й досі, як побачу міліцію, - тремчу, я не продався. Видно, Бог мені допоміг. З Богом вони воювали.

Кошевич Ганна Домініківна, (дівоче - Савицька) 1916 року народження, жителька смт Понінка Полонського району Хмельницької області (магнітофонний запис).
[...] Сусіда нашого репресували... Жінка залишилась з вісьмома дітками, а чоловіка репресували (одне дитя з голоду померло). Бідний. Ходив у дерев’яних трепах...
У Караганду в шахти заслали тітку Югину з Полонного з дядьком Глівінським Феліксом і там дядька добили - репресували - і кінець.
Найбільше знаю, як репресували на фабриці. Зміна моя була, збирала ганчірки з робочих місць. Дивлюсь, то з одного цеху забрали, повели, то з другого, то звідти, то звідси... З кожного цеху забирали.
   Був Государський Ладик, мотор доглядав, справляв... Прийшла міліція і забрала його. Тоді Государський Ладик ще й попрощався зі мною. Забрали Свіцу... Повантажили на грузову машину, повну машину завантажили в 193 8 році. Я вийшла, сльози заливають, то ж всі свої хлопці - разом робили, разом ходили і... Одного разу на свято прийшли до костелу, всі одягнулись в найкраще, а ксьондза забрали... Ксьондзом був Бенецький Юзеф. Забрали його, і так він не повернувся. Його забирали вже в 30-му році.
На Водохреще на річці з льоду вирубали хреста, виробили його, бурячинням облили, вийшли батюшки православних церков, гарно правили, і під час служби позабирали батюшок.
   Я ж разом з чоловіком спускалася в підвал Полонського костелу після війни. Весь одяг на мертвих людях, навіть панчохи натягнуті на ноги, видно жінки, і ті панчохи напівжовтого кольору, панчіх було багато. Волосся довге людське...
   Були менші трупи, видно, молодих по віку людей. Одяг був порваний весь на трупах і розлазився в руках. Сорочки були...
Ляда, що веде в той підвал, - посередині залу костелу.
   Після війни у мене було дві маленьких доні, і я робила в колгоспі, йду в поле і працюю. Лопатами копаємо, вилами розносносимо гній. Отака праця. На обід привозять якийсь суп рябий, попадає кружка того супу і на нього 4-5 крупин пшона і, може, кусочок картоплини, і ще малесенька скибочка хліба. Ото за це я працювала в колгоспі на Скидовську. То цілий день я без хліба, бо хліб дітям...
   Робила ланковою цілий рік в колгоспі в 1946 році, і за цілий рік моєї роботи дали один кілограм відходів від зерна... Один кілограм! - 3 розуму можна зійти.
Я жну ниву в колгоспі, а дитина в колясці, то натереблю трошки зерна і вкину під дитину в коляску, ото і маю. Привезу коляску з дитям вісім місяців, з Люсею, а в колясці те збіжжя, ті колоски. Стеребимо і маємо вже що з’їсти.

Кошевич Цезар (Олексій) Тимофійович, 1920 року народження, житель смт Понінка Полонського району Хмельницької області (магнітофонний запис).
Це було весною 1948 року. Мене і жінку запросили прибирати в Полонському костелі. Ми робили в костелі - сміття виносили, в порядок все приводили. Уже закінчили роботу, ксьондз Хомицький Антон каже до нас: „Спустимось в підвал костелу, побачимо, що там робиться 41 . Ми відкрили ляду, спустилися в підвал костелу, то я побачив таке, що жахнувся. Страхіття таке... Тоді ж з нами спускалася Вільчинська. Дружина Вільчинського, який був закристияном в костелі до 37 року, коли його забрало НКВС і коли Вільчинський зник без сліду.
Підвал побудований хрестоподібно. У голові хреста стоять труни ще колишні - фігуральні такі, панські, на одну людину - 4 чи 5 їх було. А права і ліва сторони то цеглою цілою і боєм замуровані на якомусь грязному розчині. І з обох сторін в цих вимуруваних на грязному розчині стінках пробиті діри, видно вже хтось дивився... І трупи в одягові, в куфайках.
   Ми з свічками спустились в підвал (тоді електричного світла в костелі не було), то ми засвітили і з ними спустилися. Як ми на це дивилися, то мороз йшов поза шкіру. Люди мертві тако переплутані. Я особисто на тих мертвих бачив парусинові туфлі довоєнні такі.
Ми поцікавилися: візьмешся за одяг чи парусинові туфлі - і вони вже розлазяться. І волосся довге було... Лиця мерців були вже засохлими, збереглися засохлими, як десь на горищі. Мощі такі і вже не впізнаєш, позападали дуже лиця і шкіра, я навіть пробував чимось, бубонить вже така суха, висушена. Впізнати я нікого не впізнав з мертвих людей. Страшно було дивитися. Це ми все побачили.
   Як хоронили, я не бачив, не був. Зразу як ми залізли в підвал, то бачили мертвих людей, які, видно, замурували тих, що по боках. Лежали трупи ті, що зразу, коли спускатися, без всякого порядку, було їх, мабуть, більше за десять.
   А по боках нашиховано геть доверху. Такого не знаю, чи може навіть хто собі уявити. Це я можу назвати тільки звірством. Я скажу за це, коли я бачив людей готових, коли я бачив на цих людях куфайки, костюми кортові, брезентові черевики, парусинові туфлі, кирзові чоботи...
Я був, Нюся, покійна Філя... Ксьондз Хомицький дав свічки, відкрили цю ляду. Ми туди пішли... То як я побачив таке, що так люди, як снопи, покладені лежать і замуровані битою цеглою і на якійсь грязі муровано. Зроблені в стінах дірки... Як глянули до склепу, а там, як снопів, людей повно... А в голові хреста підвалу фігуральні чорні труни, і вже відкриті були, коли ми зайшли. В тих трунах дорогих цинкових лежали кості.
То те зовсім друге. [...]
   Вони може не вбиті... їх заморили, а потім вкинули в підвал... Або зачинили в підвалі живими. Одні замуровані, а другі лежали біля сходів зразу, коли спустишся в підвал.
Тол був завезений в підвал костелу. Тол - чорний, а мішки - просмалені, тому що в 1948 році я побачив клаптики тих мішків і дрібки толу. То, видно, був склад Осоавіахіму в підвалі, коли Осоавіахім розміщувався в костелі. [...]

Будник Вікторія Гіларівна (дівоче - Ситанська), 1907 року народження, жителька смт Понінка Полонського району Хмельницької області (магнітофонний запис).
...В Понінці було багато репресованих. В Полонському костелі був Осоавіахім, а під низом був підвал, в якому мучили людей до війни. На початку війни говорили, що Петро Демидюк пропав у підвалах костелу. Каплиця і склеп Іжевських, що навпроти входу на польський цвинтар, прийняли рештки цих людей вже після війни.
В голод у „Торгсіні“ було все, але де візьмеш золота чи срібла, щоб там купити. І по базарах були продукти, але то треба було мати гроші. А де ті гроші було взяти? А що їсти?
Спасла нас фабрика і столова при фабриці. Чоловік працював сіточником, а я працювала на підсобному господарстві фабрики. Зачиню в хаті дочку 2,5 років саму і йду на роботу.
   Полонські церкви - Бортницька, Троїцька, Спаська, Петрівська і Воздвиженська, в якій було три престоли: Юрія, Стрітення, Чесного Хреста - зруйновані перед війною. Залишилася Мар’янська церква.
   В 1947 році важко було, ходила вимінювати хліб по навколишніх селах. А багато їздило по хліб в Західну Україну. Робила мило та й продавала, вимінювала по селах на відстані 60-70 кілометрів від Понінки хліб в сорок сьомому.
   Тут, в Понінці, багато забрали людей. Багінських два, з Гливінських чоловіків забрали, Піщевського, з Костецьких забрали чоловіків, а жінок, сім’ї висилали з Понінки за 100 кілометрів звідси.

Багінська Ядвіга Станіславівна, (дівоче - Домбрівська) 1910 року народження, жителька смт Понінка Полонського району Хмельницької області (магнітофонний запис)
У двадцятих роках до тридцятого було людям добре. Хазяйнували. Дали землю. Тому, в кого мало було, додали землі. Кожен наш українець любить землю, це так. Як дали землю, то так: по дві корови, по три корови тримають, і там коні, і все. Бо то з коней жили в Лодзянівці. Так воно і тут кругом було. Як вже ближче до тридцятих років, то почали шукати шкідників. Вперед зробили комнезами - і гуртки 65 . І це було в нас у селі три гуртки по спільній праці. Опісля розкидали і гуртки і стали шукати шкідників. Які там шкідники? Ніяких шкідників не було. Хто, може, в Польщі, хто, може, за кордоном родичів мав, таких розшукували...
Як стали шукати таких-сяких, то стали висилати на Сибір людей. Багатирів стали шукати. А він всього господар - та й все. Наш сусіда Свинцинський Станіслав Станіславович. В нього зовсім мало що було тієї землі, але ж він умів хазяйнувати, так йому добре було. І його вислали в Красноярськ, його вислали ще до тридцятого. Двадцять дев’ятий-тридцятий - була висилка така. То там, то там вхоплять. Чимало тоді вислали... Тепер у 1934-35-х рр. стали висилати на Дніпропетровщину, на Херсон католиків. То вислали на Дніпропетровщину мого дядька - Острозького Яна Георгійовича з жінкою, і там дядька репресували. Стали дуже брати поляків, поляків вишукували. Дуже багацько їх репресували. Був секретар сєльсовєта Свиницький Юзеф - репресували, а жінка його десь виїхала, то я про жінку його не знаю нічого. Починаючи з тридцять четвертого, багато висилали. Наших висилали на Дніпропетровщину. А звідти нащось насилали сюди людей. Взагалі таке робилося, щоб людина не жила.
Голод тепер - 33 рік. Як 32-й рік вже трудно нам стало, дуже трудно. Як тридцять третій рік... Спочатку тридцять третього року дуже стали люди мерти з голоду. Не було нічого. Розкулачували людей. Отих „куркулів" - на Сибір. Боже. Страшно навіть розказувати... І борщі забирали. І думаєте хтось чужий? Не чужий - підлизники. І було так, що мати сховала у попіл горшка з квасолею, щоб потім зварити - і то знайшли, забрали. Тепер всіх вигнали на вулицю, вікна побили, двері виставили і забралися, і пішли. Отак робили. Це правда - не брешу. Владою був до цього голова сєльсовєта Костецький, ще й поляк, то він те все робив. Тепер з Понінки був Марковський, комуніст. І був якийсь Государський на прізвище. Оте вони робили. Вислали „куркулів", як вони на них казали. Потім почали в Казахстан висилати. Мою маму вислали, моїх два брати і дві сестри. Мама - Станіслава Леонтіївна Багінська, сини її Микола і Леон, дочки Юля і Марія, яка вже була заміжня, також з чоловіком вислали. Стали всіх висилати тоді, висилали німців і поляків. То вже в 36-му, після голодовки, осінню вислали і там їх поселили: Кокчетавська обл. Чкаловський район с. Зелений Гай.
   Я заміжня була - залишилася. І брат тут мій теж зостався, робив на фаянсовому, він був членом профспілки, також не взяли. Підмовили його, щоб він просто відписався від сім’ї. Він відписався, та й тоді сім’ю забрали. То мама там вмерла, брата Леона, меншого, вбили німці там. Позавидували, що він був десятником по дорогах. Він дуже справлявся. Його вбив двоюрідний брат жінчин. Леонових дітей зосталося шестеро. [...]
   В тридцять сьомому - репресація. Ото пішов на роботу і не прийшов додому. Де? Забрала міліція. Куди? В Полонне. А в Полонному в костьолі було якесь ОСО 66 і міліція поруч.
Після війни вже, коли відкривали костьол, то ксьондз Хомицький зайшов у підвал, то було багато мощів людей у нашому одязі. Впізнали ще Петра Демидка, знищеного там в підвалі костьолу, і ксьондза в священицькому одязі, який був до війни, коли не закрили костьол.
   Не Сталін це робив за когось, він не тикав пальцем - ти роби! Самі свої це страхіття робили. Вказівка зверху - і один одного бив. Ми пішли в колгосп, а ці не пішли в колгосп, бо їх не приймають. Борони Боже їм обом зійтись, борони Боже. Не зійтися їм. От навіть на танцях, нехай колгоспник з колгоспником танцює, а не колгоспник з не колгоспником. Але не колгоспник до колгоспника не мав права підійти. Бо якщо не колгоспник підійшов до колгоспника, то він уже пропав, загибель йому. Так було.