Жидычин (укр. Жидичин) - село в Рожищской волости Луцкого уезда Волынской губернии, село в составе Луцкой городской громады Луцкого района Волынской области Украины.

Проф. Олександер Цинкаловський
"Стара Волинь і Волинське Полісся"
ЖИДИЧИН, м-ко, Луцький пов., Рожищанська вол., 7 км. від Луцька, над р. Стиром. В кінці 19 ст. було там 86 домів і 687 жителів, церква, школа, 2 ярмарки річно.
Колись був там православний манастир і Миколаївська церква. В 1227 р. перебував у цьому манастирі великий Данило Романович, князь Волинсько-Галицький (Під тим роком згадка в Іпатієвому літописі). У 1496 р. сини Менглі Гирея, перекопського султана, плюндруючи Волинь, спалили містечко Жидичин разом з манастирем, церквою, а багато населення погнали в неволю (Данилович: Скарбєц, т. II, ст. 244). Згідно з ревізією луцького замку 1545 р. жидичинський архимандрит був зобов'язаний з манастирських маєтків до забезпечення одної городні луцького замку. (Ревізії, ст. 48, А. Яблоновський). В 16 ст. Жидичин і його манастир були найбагатшими з усіх тодішніх волинських манастирів. Належала до цього манастиря ціла волость над р. Стиром, що складалася з сіл: Боголюби, Буремець, Невзлє, Пальча, Підгайці, Рикані, Сапочів, Шапки (або Жабки) і Жидичин, як рівнож в торговицькій волості село Рідьків. За поборовим реєстром Луцького пов. 1570 р. з жидичинських манастирських маєтків внесено побору з 108 цілковитих служеб по 20 грошей, від 10 ремісників, 36 грош. і крім того з 21 город по 6 і 4 грошей і 108 гор. по 2 гроші, 4 рибалок, 36 ремесників, 3 корчми, 8 боярів путних, 3 водяних млинів, по 24 грош., 6 млинських коліс по 1/2 гроша, 1 горілчаного котла і від шинкования горілки. В 1533 р. тільки з самого Жидичина заплачено за 16 дим., 11 город, 9 комір., 12 ремісників і 2 боярів (А. Яблоновський, Волинь, ст. 10 і 92). За часів архимандрита манастиря Гедеона Григорія Балабана, десь біля 1617 р. манастир було віддано уніятам, однак не затихли суперечки про право православного луцького епископа Пузини з уніятським єп. Почаповським. Під час визвольних козацьких воєн в 1650 р. манастир знову перейшов до православних, але не на довго, бо вже в 1668 р. знову був уніятським. Пізніше встановлено тут центр василіянських манастирів і їх маєтків на Україні як рівнож резиденцію уніятського єпископа і поправний дім для священиків, які мусіли виконувати там фізичну працю. В 1745 р. манастир в Ж. прилучено до литовської василіянської провінції. В 1797 р. оселився там Орден трапистів (монахів, які відзначалися суворим уставом мовчанки, тяжкою працею, постами і філософськими напрямками думок). В Ж. заховалися вали чотирокутного городища. Часті знахідки пам'яток з ХІ-ХІІ ст. (Література: Малевич, Волин. Єпар. Ведом. 1901 р. 4-14, „Київська Старина", 1885 р.). Жидичинський манастир проіс нував до 1839 р. і був закритий за часів російського царя Миколая І. За переписом 1911 р. в Ж. було: 734 жителів, одноклясова школа, горілчана крамниця, кредитове т-во
і манастир (православний).

Архівні документи з історії села:

Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК)

Фонд 1335 Опись 1 Дело 381
Дело о производстве дознания и дознание об учениках Житомирской фельдшерской школы Денесюке М.И. и Раке И., обвиняемых в присылке быв. товарище по училищу в с. Жидичине Луцкого уезда, листовок партии эсеров «К запасным» и «Товарищи». 1905 г. 58 л.